ВИ́БЛАГАТИ, аю, аєш, док., перех. Посилено прохаючи, благаючи, домогтися чого-небудь. Виблагай у батька дозвіл побратись — і мій тато пристане на це (Коцюб., II, 1955, 157); Я пробувала клонити голову терпеливо.. Благала співчуття, любові й не виблагала (Коб., І, 1956, 132).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 353.