ВИ́БІЙ1, бою, ч. 1. Заглибина, отвір, зроблені в чому-небудь ударянням. З’являлись і враз зникали глибокі темні вибої у стінах тунелю (Трубл., III, 1956, 296).
2. Вибите внаслідок частої їзди заглиблення, яма на дорозі. Коні мечуть копитами сніг, сани пірнають в вибоях (Коцюб., II, 1955, 254); Де ж у тебе хоч дорога Рівна, без вибою? Де ж мені поставить ногу Поруч із тобою? (Мал., І, 1956, 132).
ВИ́БІЙ2, бою, ч., гірн. Кінець гірничого виробітку, місце роботи шахтаря, яке постійно пересувається. — Працюю у вибої. Коли б ви побачили, як я навчився рубати вугілля відбійним молотком! — хвалився Юрко (Кучер, Дорога.., 1958, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 352.