ВИВЕРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ВЕРНУТИ, ну, неш, док., перех. 1. Перекидати, зрушуючи з місця; валити, вириваючи з коренем; викидати з землі, копаючи. Нестримано несеться бурхливий, рвучкий вітер, вивертає в своїм хижім леті й каміння, й ліси (Стар., Облога.., 1961, 81); І йде той плуг звільна, важко та рівно і невпинно.. ломить цілину, вивертає за собою товсту, рівну скибу (Фр., VII, 1951, 53); Вивернув дідок дуба з коренем та й потяг за собою (Укр.. казки, 1951, 100); Він узяв копач і вивернув із землі буряка (Донч., VI, 1957, 364).
2. Перекидаючи, звалюючи що-небудь, виливати або висипати вміст. Страшно і корову так кидати, щоб часом молока не вивернула (Мирний, І, 1954, 237); Вона заговорила з господарем, а льошка перекинула відро і на долівку вивернула всю свинячу їжу (Чорн., Потік.., 1956, 229).
3. Перевертати що-небудь внутрішньою стороною назовні, навиворіт. Люди ховались [від дощу] під свити та рядна, вивертали шапки наверх козячим хутром і все місили болото (Коцюб., II, 1955, 69); [Ганна:] А кожух, кумо, де? Не забудьте вивернути вовною наверх, як зустрічатимете зятя!.. (Кроп., II, 1958, 69); В сінях будинку ради повітової стояв.. секретар Момчинський, вивертаючи верхню губу догори, щоби оглядати свій довгий білий вус (Март., Тв., 1954, 159); Він вивернув кишеню, і кілька крихот упало на каміння (Мик., II, 1957, 177); // Неприродно повертати, вигинати (руку, ногу). І знову йому ввижається.. Ледве шкандибають вони [тіні], вивертаючи ноги то на той, то на другий бік (Мирний, II, 1954, 201); // Крутячи, викручувати, пошкоджувати (перев. руку). Він схопив одного з хуліганів за руку і так спритно вивернув її, що той опинився в нього в полоні (Трубл., Мандр., 1938, 38); — Сплюх нещасний! Щелепи вивернеш і чим тоді хліб жуватимеш? — кепкує Уляна (Стельмах, І, 1962, 99).
◊ Виверта́ти ду́шу: а) дуже хвилювати, тривожити. Дівчина пригортає, душу вивертає своїми очима… (Коцюб., І, 1955, 139); Вивертає пісня душу, і Роман швидко йде назустріч старому (Стельмах, Хліб.., 1959, 349); б) (безос.) викликати огиду; нудити. [Гапка:] І зненавиділа я тебе, ..що аж душу мені вивертало (Кроп., II, 1958, 175); Виверта́ти (ви́вернути) кише́ні — витрачати всі гроші. Точить [Петро] п’яні теревені, Доки виверне кишені, Доки лишиться "герою" Лиш на пачечку "Прибою" (С. Ол., Вибр., 1959, 195);
Виверта́ти ну́трощі, безос. — викликати огиду; нудити. Як зайду, бувало, в анатомку, так і нудить, всі нутрощі вивертає (Руд., Остання шабля, 1959, 30); Виверта́ти о́чі (білки́) — вирячувати очі. Вона не виверта із-під лоба білків, Мов цап, задушений в кошарі од вовків (Г.-Арт., Байки.., 1958, 42).
4. розм. Виймаючи звідки-небудь, класти кудись; вивалювати. Поскидали з возів хвартуки та накриття й почали вивертать з хур усяку вантагу (Н.-Лев., І, 1956, 574); — Вивертай на стіл те, що в кишенях бряжчить (Стельмах, Хліб.., 1959, 226); Вивернувши все те [пір’я] на купу ладану, мати й син зухвало поглянули на Пампушку з Роксоланою (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 46).
5. розм. Утримувати з виплачуваної суми; вираховувати. Збавляє [німець] всім плату на поправку машини. — А ми чим винні! — гукають у свою чергу наймити. —Ну й вивертай з винуватого, а з усіх — за віщо? (Мирний, IV, 1955, 246); Описав [судовий пристав] усю мою рухомість.. з тим, щоб суму, якої не достачуть торги, вивернути з залогу (Сам., II, 1958, 474); За коня звелів пан вивернути у Древетняка весь його заробіток (Донч., III, 1956, 210).
6. рідко. Круто повертати при їзді (машину, підводу і т. ін.). Марина почула гонг, спинила машину й хутко вивернула її назад (Епік, Тв., 1958, 594).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 362.