ВИВЕ́РШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ВЕРШИТИ, шу, шиш, док., перех. 1. Робити верх на будівлі, стогу, скирті і т. ін. Скирта. Її вершить Дубовик. Він вивершує її так, що скирта напевне затече (Епік, Тв., 1958, 593); Як козак дівка! Віз снопів накладе, копицю вивершить, — справиться за мужика (Горд., Чужу ниву.., 1939, 25).
2. Наповнювати що-небудь вище країв, з верхом. Наказувала [Марина] робочим, щоб, вигрібаючи із засіків борошно, не дуже мірки вивершували й насипали в підставлені людьми мішки та лантухи (Мирний, IV, 1955, 256).
3. Закінчувати що-небудь будувати, створювати; закінчувати якусь роботу, дію і т. ін. Гуртки робітників працюють коло будови: хто робить цеглу, хто носить мул та воду.., інші.. вивершують колони (Л. Укр., II, 1951, 242); Другого дня, коли вивершували гребельку, вода вкрила всю глибоку балку (Кучер, Вогник, 1952, 16); — Добрий будиночок буде. На два тижні раніше строку вивершили (Собко, Нам спокій.., 1959, 6); Якщо за добу в молотарку Дадуть мої руки сто кіп,.. То вивершим ми хлібоздачу І будемо перші в строю!.. (С. Ол., Вибр., 1959, 118); // Бути закінченням чого-небудь. Вертяться на думці якісь чулі, прекрасні слова, що вивершують вірш (Вас., Вибр., 1954, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 363.