ВИВОЛІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ВОЛОКТИ, очу, очеш; мин. ч. ви́волік, локла, ло; док., перех. Волочачи, витягати кого-, що-небудь звідкись за межі чогось або кудись. Швиденько виволікає [Мавка] з лісу чималу суху деревину (Л. Укр., III, 1952, 228); За хвилину жандарми виволікають надвір напівроздягнутого Семка, що шалено відбивається від них (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 91); Тоня вдалась і справді красна: невід був повнісінький.. Рибалки насилу виволокли її на берег (Н.-Лев., II, 1956, 249); Засапавшись, [Лодиженко] виволік колеса на рейки і з великим зусиллям прилагодив площадку (Ле, Міжгір’я, 1953, 283).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 368.