ВИВІ́ТРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ВІТРИТИ, рю, риш, док., перех. 1. Видаляти, виносити що-небудь з чогось рухом свіжого повітря, вітром. Коли всі розійшлися, Гертруда широко розкрила вікно, щоб вивітрити тютюновий дим (Собко, Запорука.., 1952, 215); // перен. Стирати в пам’яті, примушувати забувати. Я гадаю так, Що це життя вояцьке в чистім полі Вивітрює кохання в козака (Сам., II, 1958, 40); Роки вивітрили з пам’яті образ Надії (Рибак, Гармати.., 1934, 41).
2. Повільно руйнувати, змінювати щось (про дію вітру й інших атмосферних явищ).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 365.