ВИГАРТО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ГАРТУВАТИ, ую, уєш, док., перех. 1. Гартуючи, робити міцнішим, пружнішим.
2. перен. Зміцнювати, робити стійким, витривалим кого-, що-небудь. [Д. Жуан:] Яку я гарну вигартував душу! (Л. Укр., III, 1952, 375); * У порівн. Горе не розслабило її, а наче ще більше вигартувало, насталило, як оту вузеньку косу-тавричанку чистої співучої сталі… (Гончар, Таврія.., 1957, 248).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 372.