ВИ́ГАСЛИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́гаснути. [Старий чоловік (підходить до старої жінки, що сидить коло вигаслого вогнища..):] Давай вечерю! (Л. Укр., II, 1951, 130); Той старий, мовчазливий дід.. був усе-таки слабою точкою в вигаслім Гапчинім серці (Фр., VII, 1951, 29); Чорні брови [помічника капітана] були такі густі й широкі, що зовсім закривали переділку носа. А під ними холодні, вигаслі, малі очі (Ірчан, II, 1958, 323).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 372.