ВИГИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ГНУТИ, ну, неш, док., перех. Надавати чому-небудь форми округлих згинів або дугоподібної форми. Озеро рівне, і чорний лебідь нечутно лине вздовж берега і вигинає до Юри свою довгу, немов не справжню, шию (Смолич, II, 1958, 11); Вигинаючи горбом спину, ліниво підійшла кішка (Донч., III, 1956, 115); Почувши волю, "Дончак" [кінь] дугою вигнув шию, .. переплигнув через паркан і пішов гуляти по луках (Чорн., Потік.., 1956, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 372.