ВИ́ГНУТИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́гнути. На жовтих сап’янцях дзвеніли зірчасті остроги, вигнуті догори (Панч, III, 1956, 53).
2. прикм. Який має форму округлого згину, згинів, дуги. Він дивився на її молоде, ніжне обличчя, на тонкі, вигнуті брови, в чорні очі (Бойч., Молодість, 1949, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 375.