ВИГОДО́ВАНЕЦЬ, нця, ч., розм. Той, хто вигодуваний, вихований ким-небудь. Зарозумілий вигодованець дружини князя Романа Ружинського, Софії, поводив себе не тільки як двоюрідний значно старшої за нього сестри (Ле, Хмельницький, І, 1957, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 375.