ВИГОЛО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ГОЛОСИТИ, ошу, осиш, док., перех. 1. Публічно висловлювати промову, звернення і т. ін. Скільки раз я красно виголошував їх [думки] на зібраннях! (Коцюб., І, 1955, 260); Співали пісень, виголошували тости (Кол., Терен.., 1959, 146); Все село зібралося зустрічати Саву.. Голова колгоспу виголосив промову (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 173).
2. Передавати голосом, вимовляти які-небудь слова, фрази. Запалившись, Гаркуша виголошує останні слова таким тоном, немов стоїть уже десь на майдані серед заробітчанського юрмища (Гончар, Таврія.., 1957, 33); Не встигши ще як слід причинити за собою дверей, Чирва голосно хахакнув і переможно виголосив: — Надзвичайна знахідка! (Коз., Сальвія, 1959, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 376.