ВИДРЯ́ПУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВИ́ДРЯПАТИСЯ, аюся, аєшся, док. 1. Вилазити на що-небудь звідкись, чіпляючись за щось. Через шанці [Марійка] скакала, мов серна, а де не могла перескочити, видряпувалася руками й ногами (Коб., II, 1956, 186); Вона сказала моїй матері, що я навчив Юрчика видряпуватись високо на дерева (Сміл., Сашко, 1957, 17); Їжак силкується видряпатись на пеньок (Коп., Як вони.., 1961, 40); // Іти нагору, підніматися з труднощами. Стрункий і досвідчений гуцульський кінь швидко видряпувався на скелі (Сміл., Пов. і опов., 1949, 143); Стараючись ступати так, щоб не тріщало сухе ломаччя, боячись і дихнути, Іванко видряпався щасливо на гору (Гжицький, Опришки, 1962, 85).
2. перен., розм. Виходити із скрутного становища, важкого стану. Усе ж дехто з підліщан усякими правдами й неправдами видряпувавсь із злиднів (Крот., Сини.., 1948, 14); Було б мені дуже соромно, що аж тепер одповідаю на Ваш.. лист — коли б не стала мені до помочі тяжка хвороба, з якої ледве видряпався (Коцюб., III, 1956, 312).
3. тільки недок. Пас. до видря́пувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 392.