ВИ́ДУМКА, и, ж. 1. Здібність, здатність видумувати, придумувати; винахідливість. Командирів ворожих я знаю, головних принаймні — це кадрові полковники, люди без видумки. Нічого незвичайного, психологічного видумати вони не можуть (Ю. Янов., І, 1958, 161); Колектив працює з творчою видумкою; // розм. Те, що винайдене. [Сторож (сидить за столом і роздивляється на щотах):] Ну й як-то той писар може викласти усяке діло на оцій видумці? (Кроп., I, 1958, 497).
2. рідко. Те, що вигадане, придумане, що не відповідає дійсності. Зараз догадався він, що се нова видумка Чимчикевича (Фр., II, 1950, 199).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 393.