ВИЗВОЛИ́ТЕЛЬ, я, ч. Той, хто (що) визволив, визволяє кого-, що-небудь. Кожен козак обертався в тих думах на лицаря, визволителя бідних невільників, ставав героєм (Тулуб, Людолови, І, 1957, 63); Крилатий вітер з Дніпра розвіває над вільним Києвом червоний прапор і несе по всій країні славу визволителів (Корн., Разом із життям, 1950, 153).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 397.