ВИЗВОЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́ЗВОЛИТИ, лю, лиш, док., перех. 1. Звільняти кого-небудь з неволі, полону, ув’язнення і т. ін. Наш отаман Гамалія, Отаман завзятий, Зібрав хлопців та й поїхав.. Із турецької неволі Братів визволяти (Шевч., І, 1951, 203); [Панас:] Ми визволимо бранців або покладемо в степу свої голови (Н.-Лев., II, 1956, 442); Революція не дала загинути Котовському і визволила його з в’язниці (Смолич, Світанок.., 1953, 24).
2. Робити вільним, надавати свободи кому-, чому-небудь, позбавляючи пригноблення, безправ’я, чийогось панування. Велика Жовтнева соціалістична революція визволила людину з пут експлуатації і темноти (Козл., Відродження.., 1950, 87).
3. Відвойовувати захоплену ворогом територію. Данило з дружиною мчав у Галич визволяти його від угорських баронів (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 423); То — Богдан, орел крилатий, Йде на Україну Визволяти-рятувати Стоптану країну (Черн., Поезії, 1959, 277); Виступають наші лави Визволять радянський край (Криж., Під зорями.., 1950, 75).
4. Висмикувати, витягати що-небудь схоплене, затиснуте кимсь, чимсь. — Се ви, Семене Івановичу, — насилу промовила словце [Галочка] і стала визволяти тихенько свою руку (Кв.-Осн., II, 1956, 332); Сидить дідок і вже майже всю бороду визволив з дуба (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 17).
5. Допомагати виходити з скрутного становища. Дозволь тобі, моя зброє, шану дати, Вміла ж мене у поході визволяти (Ус., Вибр., 1948, 291); Пропав би був Вівчар, Та визволив Комар (Гл., Вибр., 1957, 193); Хлопчина радісно посміхнувся, коли задзеленчав дзвоник і визволив його з важкого становища (Донч., IV, 1957, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 397.