ВИ́ЗВІЛ, ви́зволу, рідше визво́лу, ч. Те саме, що ви́зволення. Чим частіше думав про визвіл.., тим частіше оті папери ставали мені перед очима (Фр., II, 1950, 345); Щеня припне [хлопець] на мотузочці та й держить його голодне. Воно вищить, задравши голову, визволу просить (Барв., Опов.., 1902, 279); [Дон Жуан:] Я б розрубав їх [громадські пута] знову, коли інакше з них нема визволу (Л. Укр., III, 1952, 408); Гейбо з усією переконливістю став доводити негайну потребу їхати на визвіл Василя Йвановича (Ю. Янов., Мир, 1956, 124).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 396.