ВИЗИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЗИРНУТИ, ну, неш, док. 1. неперех. Дивитися, виглядаючи звідки-небудь, із-за чогось. — Адже ото неначе дітвора з-за ліси визирає? — питає [бабуся] мене (Вовчок, І, 1955, 135); З недалекої печери.. визирало ще кільканадцять опришків (Мак., Вибр., 1956, 429); Марія Семенівна визирнула у вікно (Ткач, Плем’я.., 1948, 3); * Образно. У хаті душно, чути вогкість, квас… З усіх куточків бідність визирає (Фр., XI, 1952, 158).
2. тільки недок., перех., розм. Шукати поглядом, очима кого-, що-небудь. [Мотря:] Ач, неначе той яструб зорить! (Ніби голосно). Кого ти там визираєш? (Кроп., II, 1958, 22); Жученко раптом просіяв, визираючи когось між прибулими (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 392); // Дивлячись куди-небудь, чекати когось, щось. Баба стояла вже навперед хати і визирала годованця (Черемш., Тв., 1960, 34); Щоднини визирав я вас, думав, що прийдете відвідати мою матір (Коб., III, 1956, 224); * Образно. Чужі дочки зорі не просипали, Щастя, доленьки знай визирали (Барв., Опов.., 1902, 478).
3. неперех. Бути видним, виднітися. Ворота помережані. З-за огорожі дощаної визирає акація (Тесл., Вибр., 1950, 115); З очерету визирав ніс другого човна, вкритого брезентом (Досв., Вибр., 1959, 410); Скривавлені, понівечені пальці З подертих визирали черевиків І крилися болотом (Рильський, II, 1946, 196).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 398.