ВИЗИ́СКУВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. теп. ч. до визи́скувати. Незаможник свідомий своєї належності до класу гнобленого, класу визискуваного, класу передового передусім (Еллан, II, 1958, 88); // у знач. ім. визи́скуваний, ного, ч. Той, кого визискують. — Колись буде така революція, яка одним замахом доконає побіди визискуваних над визискувачами, утиснених над тиранами (Фр., IV, 1950, 309).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 398.