ВИЗИ́СКУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. Піддавати визиску; експлуатувати. — Не йдіть на такі становища, де мали б ви мучити людей або визискувати! (Фр., VI, 1951, 196); Тепер біднота взяла владу в свої руки й хоче загнуздати бая, щоб він не визискував своїх наймитів-пастухів (Донч., І, 1956, 168); — Так уже не буде, пане Губо, як було. Радянська влада не дозволить кривдити, визискувати, ображати трудящу людину (Шиян, Гроза.., 1956, 705).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 398.