ВИЗИ́СКУВАЧ, а, ч. Той, хто визискує; експлуататор. Потім… найшла нова течія. Говорено багато про бідних пролетаріїв і твердосердих визискувачів (Фр., IV, 1950, 307); Найбільш хвилювало те, що в п’єсі осміяний був мулла, темний визискувач народу (Коцюб., II, 1955, 142); На рідкість жорстокими визискувачами виявились поміщики Базилевські (Гончар, Таврія, 1952, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 399.