ВИЗНАЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і рідко ВИЗНА́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВИ́ЗНАЧИТИСЯ, чуся, чишся, док. 1. Ставати виразним, чітко окресленим, з’ясовуватися. Чим дальше вглиблявся [Борис] в поему.., тим яркіше визначувалися картини сільського віча, возової подорожі польовими дорогами серед родючих нив (Фр., III, 1950, 35); Треба користати з спочинку, бо за годину-півтори знов праця, аж поки більш-менш не визначаться границі заражених виноградників (Коцюб., І, 1955, 210); Як тільки визначилося виробниче застосування селену, його видобуток почав швидко зростати (Наука.., 10, 1958, 14).
2. Бути помітним, виділятися якими-небудь ознаками між іншими або серед когось, чогось. Між усіма бурлаками визначався Микола своїм зростом, своїм рівним станом (Н.-Лев., II, 1956, 252); Я була гарна, я визначалася межи всіма (Коб., І, 1956, 127); Туман закривав мало не все, що можна було бачити, тільки передні будинки ледве визначалися серед його хвиль (Гр., Без хліба, 1958, 82); Він [Гальванеску] визначився своєю системою господарювання (Смолич, I, 1958, 50).
3. тільки недок. Пас. до визнача́ти. Ще й посівній не визначався строк, А в нас вже кожен трактор, як дзвінок.. (Мур., Трибуна, 1950, 48).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 400.