ВИ́КИШКАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. 1. Відігнати, прогнати птицю вигуками "киш-киш!". Яка копаночка там славна — каченятка було й на став не хочуть: гиля-гиля, а їх з копаночки не викишкати… (Вовчок, VI, 1956, 298); — Квочка ж більша горобця,.. а горобець — маленький, — доки його викишкаєш (Вишня, І, 1956, 317).
2. перен. Вигнати кого-небудь звідкись, примусити залишити щось. Всім бажалось викишкати його [панотця], і тільки приключки чекали (Свидн., Люборацькі, 1955, 195); Ті, що плутаються в картоплинні, не втечуть і так, а той, на горищі, міг сховатися. Спробуй потім його викишкати (Загреб., Європа 45, 1959, 224).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 406.