ВИКЛА́ЦУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. Клацати раз у раз. Рахівник на рахівниці виклацує (Головко, І, 1957, 299); Гуркочуть, немов по граніту, обози та гармати, лунко виклацують підковані коні (Гончар, Таврія.., 1957, 677).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 407.