ВИ́КОЛУПАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́колупати. Нарешті глухо гупнув на підлогу перший виколупаний камінь (Ле, Хмельницький, І, 1957, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 410.