ВИКО́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КОХАТИ, аю, аєш, док., перех. З любов’ю вирощувати кого-, що-небудь; дбайливо доглядаючи, добиватися найкращого стану, вигляду. Дід Маркіян викохує сад "по книжках", і немає ні в кого на селі кращих сортів груш та яблук… (Вас., II, 1959, 183); — Я вуса ці викохую аж тридцять год (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 505); Бички в нас були, пара доморослих — самі вигодували й викохали, такі гарні (Гр., І, 1963, 445); Таки славну дівчину викохала Гордієнчиха (Стельмах, Хліб.., 1959, 72);
* Образно. Поєдинок цей [між Гнатом і Уласом] продовжувався в затаєних намірах, що їх викохував про себе Гнат, настирливо шукаючи такого випадку, щоб прищикнути Уласові язичка (Тют., Вир, 1964, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 413.