ВИКРАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́КРАСТИ, аду, адеш, док., перех. Забирати потай кого-, що-небудь у когось, звідкись. — Нащо вам носити гроші при собі, щоб у вас п’яниці викрадали (Фр., І, 1955, 99); Мама мусила стати за прибиральницю до управи, їй треба було.. викрадати бланки посвідчень для працівників підпілля (Ю. Янов., І, 1958, 466); — А може, як-небудь книжку викрадемо на ніч: тоді й тобі почитаю (Мирний, IV, 1955, 340); — Дитину громадян Храпкових ви ж намагалися викрасти? — допитувався спітнілий суддя (Ле, Міжгір’я, 1953, 326).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 414.