ВИКРАДА́Ч, а́, ч. Той, хто викрадає (викрав) кого-, що-небудь. За викрадачем услід з диким гиканням, свистом помчала, стріляючи в небо, погоня (Гончар, Таврія.., 1957, 649).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 414.