ВИКРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́КРИТИ, ию, иєш, док., перех. 1. Виявляти злочинні чи негативні дії або причетність кого-небудь до цих дій. — Треба використовувати кожний випадок і кожний факт, що викриває попівське шахрайство (Мик., II, 1957, 371); Я повинен був.. допомогти викрити зрадника (Ю. Янов., IV, 1959, 168).
2. Робити відомим, засуджуючи (хиби, неправильності в чому-небудь, чиїсь дії і т. ін.). Партія сміливо і рішуче викрила всі причини, які гальмували розвиток сільського господарства (Цюпа, Україна.., 1960, 297).
3. Розкривати, показувати щось приховане. Знала [Любов], що червоніє, як дівчина, викриває свою приховану радість (Ле, Міжгір’я, 1953, 52); Вона вже мусить сама викрити своє ймення (Л. Укр., III, 1952, 744); Всі спроби дітей викрити Павликів секрет незмінно розбивались об замкнені дверцята сарайчика (Донч., VI, 1957, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 415.