ВИ́КРИВЛЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. ви́кривити і стан за знач. ви́кривитися. Неправильний відбір або копіювання життєвих фактів веде до викривлення, спотворення дійсності (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 157); Писарєв був рішучим противником тривалих класних занять, тому що вони викликають викривлення хребта і різні хронічні хвороби (Шк. гігієна, 1954, 21).
2. Викривлене місце, викривлена частина чого-небудь. Після термічної обробки інструмент внаслідок деформацій має викривлення (Технол. різального інстр., 1959, 119).
3. перен. Явище, особливість, риса і т. ін., що становить відхилення від правильного, від норми. Скільки там [в Америці] людей, що.. милуються огидними викривленнями людського єства (Рильський, III, 1956, 374).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 415.