ВИКРИВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́КРИВИТИ, влю, виш; мн. ви́кривлять; док., перех. 1. Робити що-небудь нерівним, кривим. Дія тяжіння до Сонця весь час викривляє шляхи Землі і планет (Астр., 1956, 67); // Надавати неприродного вигляду обличчю, його рисам і т. ін. Вони [гості] навперебій почали лякати дитину, роблячи страшні очі, викривляючи обличчя, вискалюючи зуби (Донч., III, 1956, 19); В темній маленькій кімнатці лежить на нужденній постелі старий чоловік із шляхетними рисами лиця, котрі викривила страшна хвороба (Кобр., Вибр., 1954, 101); Вона, не поглянувши на мене, викривила погірдливо уста (Коб., III, 1956, 28).
2. перен. Перекручувати, спотворювати, показувати у неправильному вигляді. Ленінові було чуже мистецтво, яке прикрашає, викривляє дійсність (Мист., 2, 1955, 4); — Не я показала школярів у кривому дзеркалі, а, критик, як криве дзеркало, викривив мій твір (Донч., V, 1957, 377).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 415.