ВИКРО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́КРОЇТИ, ою, оїш, док., перех. 1. Вирізувати з якого-небудь матеріалу окремі частини певної форми і розміру для пошиття одягу, взуття і т. ін. — А знаєш, ти вже щось занадто мале викроїла, ще гляди, не налізе (Л. Укр., III, 1952, 746).
2. перен., розм. Виділяти з труднощами що-небудь для якоїсь мети. Вся його розвага була в більярді, для чого він викроював трохи часу (Хижняк, Невгамовна, 1961, 77); — А звідки ж ви візьмете штатну одиницю? — серйозно, діловито запитав Турбай. — Викроїмо, — підбадьорений розмовою, відповів Кузь (Руд., Остання шабля, 1959, 522).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 416.