ВИ́КРУТКА, и, ж. 1. розм. Те саме, що ви́крут 1. [Xарько (сам):] Дивуюсь і своєму нещастю і хитромудрим викруткам моєї в’юнкої бестії жінки, котра вміє завжди вийти сухою з води і все звернуть на мене (Кроп., V, 1959, 593).
2. Інструмент для загвинчування і відгвинчування гвинтів. Викрутка в руці слюсаря відразу опустилася вниз (Собко, Граніт, 1937, 98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 417.