ВИ́КУВАТИ 1 див. вико́вувати.
ВИ́КУВАТИ2, ує, док., перех. За народними повір’ями — куючи, напророчити кому-небудь певну кількість років життя (про зозулю). Що викувала вже зозуля — поживай! А більше — шкода, що й бажаєш… (Г.-Арт., Байки.., 1958, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 418.