ВИ́КУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́кути. Київ.. Стоїть твоя слава велика, як райдуга, викута в горні (Мал., II, 1956, 20); Вона [Ольга] стояла на тлі темного вечора, наче викута із щирого золота (Дмит., Обпалені.., 1962, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 419.