ВИ́КІНЧЕНІСТЬ, ності, ж. Абстр. ім. до ви́кінчений 2. Вже все у виставі стало на своє місце, а режисер усе не випускав п’єсу, домагаючись повної викінченості кожного образу (Собко, Стадіон, 1954, 369).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 406.