Що oзначає слово - "вилазити"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ВИ́ЛАЗИТИ, ажу, азиш, док., розм. 1. Лазячи, побувати скрізь, у багатьох місцях. — Не призвичаїш [сина] ні до якої роботи. Базікати — так ого-го!..Або витріщитись на жука якого та за ним по всьому полю цілий день навколюшки вилазити (Л. Янов., І, 1959, 414); В імперіалістичну війну вилазив рачки по окопах, в окопах і з більшовиками пізнався (Збан., Малин. дзвін, 1958, 138).

2. Багато ходити, побувати скрізь, в багатьох місцях. Ми довго блукали по заводу, вилазили по всіх закутках (Сміл., Сашко, 1957, 84).

ВИЛА́ЗИТИ, а́жу, а́зиш і ВИЛІЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЛІЗТИ, зу, зеш, док. 1. Лізучи, вибиратися звідки-небудь, кудись. Синіють скрізь проліски; кузьки всякі вилазять на сонце (Тесл., З книги життя, 1918, 101); Тихо вилазив [Грицько] на чотирьох з-під печі (Вас., І, 1959, 120); На горбочки почали вилазити жовто-каштанові ящірки (Донч., І, 1956, 149); Тихо, щоб не розбудити нікого з своїх, Віра вилазить через вікно (Шиян, Баланда, 1957, 184); Заснув Чабан, а лишенько не спало: Гадюка вилізла з трави, сичить… (Гл., Вибр., 1957, 193); // розм. Виходити звідки-небудь, притримуючись руками або продираючись, протискуючись. — Погашу світло, вилазьте тоді помацки з хати, мов злодії (Кв.-Осн., II, 1956, 300); Дідусь приходив. Тихо й непомітно вилазив він з комишів і ставав над Остапом (Коцюб., І, 1955, 365); Михайло вилазить з машини (Ю. Янов., І, 1958, 594); // перен., розм. З труднощами позбавлятися чого-небудь, виходити з якогось становища. Вся сім’я в честі ходить. Вилізли з нестатків (Горд., II, 1959, 345); — Нічого, виб’ємось у люди — легше стане. А поки зі злиднів виліземо — роби, хоч перервись (Головко, II, 1957, 40).

Вила́зити (ви́лізти) з боргі́в — повністю сплачувати борги. — Ти і тільки ти можеш допомогти нам вилізти з боргів і зажити по-людському (Вільде, Сестри.., 1958, 355).

2. Підніматися нагору, лізучи, чіпляючись за що-небудь. Прив’язав [Улас] кошик до себе й почав вилазить по вірьовках вгору (Н.-Лев., III, 1956, 300); [Панас:] Лазив я, знаєш, по риштованню на дзвіниці, виліз до самого ..хреста та й сиджу (Вас., III, 1960, 247); Юра виліз на придорожній стовпчик і замахав руками з усіх сил (Смолич, II, 1958, 23); // розм. Виходити на яке-небудь підвищення, на гору і т. ін. Ми вже ходили в весняних пальтах, і нам легко було вилазити на гори і збігати в яри (Сміл., Сашко, 1957, 37); // перен., розм. Домагатися певного суспільного становища будь-якими засобами. [Данченко:] Мовчи вже, коли не тямиш!.. Кортить у пани вилізти!.. (Гр., II, 1963, 523); — Після того, що ти наробив у коморі, тобі не світить у начальство вилізти (Кучер, Трудна любов, 1960, 440).

3. розм. З’являтися, показуватися де-небудь, пробиватися звідкись назовні; висуватися. Головне місце на возі займала залізна бочка, до якої з одного боку притулилась скриня з дрібним струментом, а з другого — дірявий мішок, так напханий дерев’яними загостреними кілочками, що вони аж вилізали крізь дірки (Коцюб., І, 1955, 225); — Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість (Довж., Зач. Десна, 1957, 461); // перен. Робитися помітним. Надвечір полетів підшипник на третьому тракторі, вилізли назовні інші дефекти (Ю. Янов., II, 1954, 134).

Вила́зити (ви́лізти) бо́ком — призводити до поганих наслідків. — Це їм [панам] так не минеться, чужа кривда вилізе боком (Коцюб., II, 1955, 50); — Коли б нам оцей завдаток та потім боком не виліз!.. (Гончар, Таврія.., 1957, 54); Вила́зити (ви́лізти) із шку́ри (шкі́ри) — надриваючись, докладаючи всіх зусиль, робити що-небудь, добиватися чогось. Він тепер уже свого доскочив. Чого ж йому з шкури вилазити (Мирний, II, 1954, 166); І коли він зможе, із шкіри вилізе, щоб заробити на цю хатину й городець (Стельмах, Хліб.., 1959, 183); О́чі вила́зять (ви́лізли і т. ін.) [на лоб, ло́ба, ро́гом і т. ін.] див. о́ко.

4. Випадати (про волосся, вовну і т. ін.). А коси тії, як у кішки хвости, та й ті вилазять (Мирний, І, 1954, 157).

5. тільки недок., із запереч. не. Постійно перебувати де-небудь, не виходити звідкись. То дід ніколи з своєї пасіки не вилазив, поки не похова аж бджіл у погріб, а то покинув і їх та прийшов (Мирний, І, 1954, 188); Пізніше, коли дорогу узнали в поле та в ліс, — то й не вилазили з їх (Вас., IV, 1960, 12); Перші місяці Каринський не вилазив з цехів, намагаючись дізнатися, що робиться з кам’яновугільним маслом у приладах та трубах (Шовк., Інженери, 1956, 21); // перен. Постійно перебувати в якомусь стані, становищі. — Землю — багатіям віддали за половину. Самі — з наймів не вилазите (Кравч., Квіти.., 1959, 161).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 419.