ВИЛА́МУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ЛАМАТИ, аю, аєш, док., перех. 1. Ламаючи, підривати, відокремлювати частину від цілого. Іде [Зет] до скелі виламувати нову брилу (Л. Укр., І, 1951, 449); Ляля підходить до тільки-но посаджених кущів ясмину й виламує дубчика (Вишня, І, 1956, 398); Тріскалася обгоріла штукатурка, вітер виламував шматочки вапна (Жур., Вечір.., 1958, 389); // Ламаючи, готувати для чого-небудь. Кожне шарудіння змушувало насторожуватись і міцніше стискувати сучкувату важку ломаку, яку виламав собі хлопець (Донч., III, 1956, 286); Хтось заскрипів хвірткою, затріщав тином, виламуючи патериці від озвірілих псів (Тют., Вир, 1964, 466); // Зривати, збирати (звичайно качани кукурудзи). Виламувати качани можна з допомогою комбайнів.. або вручну (Рад. Укр., 21.XI 1956, 1); // Натискуючи, вибивати, висаджувати (двері, вікно і т. ін.). [Сидір:] Чорти його батька знає, як він виламав це вікно! (К.-Карий, I, 1960, 58); Добриня наліг усім тілом, виламав двері, стулив у хижу (Скл., Святослав, 1959, 464); // Пробиваючи, ламаючи що-небудь, робити отвір. Наш танк проклав дорогу для піхоти, крізь дріт колючий виламав прохід (Гонч., Вибр., 1959, 164).
2. Переламувати, ламати (кістку ноги, руки і т. ін.). Деякі з них [коней] застрявали між дерев і, несамовито б’ючись, виламували ноги (Гончар, І, 1954, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 420.