ВИЛИ́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ЛИЗАТИ, ижу, ижеш, док., перех. 1. Лижучи, очищати кого-, що-небудь. Пестить [вовчиця] по черзі обох [дітей] і тіло вилизує ніжне (Зеров, Вибр., 1966, 256); // Лижучи, вибирати все без залишку з чого-небудь. — Певно, якийсь із них сметану крадену тут вилизував (Цюпа, Назустріч.., 1958, 355); Вони поїли все дощенту, висмоктали кісточки.. і, мов голодні коти, вилизали навіть миску (Коцюб., II, 1955, 23).
2. перен. Знищувати (про вогонь). Од хати й хлівця залишились тільки глиняні стінки, по яких ще перебігали золотенькі гадючки вогню, вилизуючи рештки дерева (Панч, Гомон. Україна, 1954, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 422.