ВИ́ЛУПОК, пка, ч., зневажл. 1. Про дитину. [Ганна:] Ідемо оце у ярмарок, думка, щоб на ніч і додому, бо двоє вилупків дома зосталося (Кроп., II, 1958, 34).
2. Про людину з негативними рисами. — Ми вже довідались, хто це доказав йому.. Отой канцелярський вилупок — Яшка, то, мабуть, він (Вас., IV, 1960, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 426.