ВИ́ЛІТ, льоту, ч. 1. Дія за знач. виліта́ти 1. [Хоменко:] Треба посіяти просо в таку пору, щоб воно встигло зацвісти до першого вильоту комарика (Мороз, П’єси, 1959, 185); Федотов цілком виразно уявляв собі, як в його полку пілоти готуються до вильоту (Рибак, Опов., 1949, 51).
2. Одноразовий політ. Робота пілота на фронті виміряється кількістю бойових вильотів (Скл., Орл. крила, 1948, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 423.