ВИ́МУШТРУВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́муштрувати. Високий і білявий, вимуштруваний у військовій службі.., він був увесь порив і одвертість (Коцюб., І, 1955, 297); Микулині дружинники були так ним вимуштрувані, що знали вже навпомацки кожну п’ядь цієї землі (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 324); Навколо наглядачі з вимуштруваними собаками (Донч., VI, 1957, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 437.