ВИНИ́ЩУВАЧ, а, ч. 1. Той, хто винищує кого-, що-небудь. Ящірка приносить велику користь у господарстві людини як винищувач шкідників сільського господарства (Визначник земноводних.., 1955, 101); Гітлерівського звіра треба добити в його барлозі. Ніякої пощади винищувачам нашої молоді! (Ю. Янов., V, 1959, 178).
2. Бойовий, швидкохідний літак з сильним озброєнням, призначений для знищення в повітрі ворожих літаків. Назустріч ворожій ескадрильї знялися наші винищувачі. Почався повітряний бій (Донч., II, 1956, 208); Винищувачі ніби змагалися між собою, роблячи дивовижні фігури і поливаючи ворога зливою куль (Ткач, Моряки, 1948, 32); // Льотчик, що літає на такому літаку. На третій рік він був уже майором, уславленим винищувачем, і борт його літака прикрашало дванадцять зірок (Рибак, Опов., 1949, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 440.