ВИ́ННИЦЯ, і, ж., заст. 1. Підприємство, де виготовляли горілку і спирт; гуральня. [Лукерія Степанівна:] Батько брагу від винниці розвозив по дворах (Кроп., II, 1958, 301); — Возив мій Гаврилко Ільковою конячкою спирт з винниці (Л. Янов., І, 1959, 385); * У порівн. У хаті в тебе, Параско, як у сажу: лави не змивані, комин закурів, як у винниці (Барв., Опов.., 1902, 108).
2. Склад з алкогольними напоями. Козаки розбили винницю й випустили в мерзлі рівчаки спирт і вино (Ю. Янов., I, 1958, 88).
3. діал. Виноградник.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 441.