ВИНОЗО́РИЙ, а, е, поет. Далекозорий, з гострим зором. [Баштовий Лінкей:] Я удався винозорим, Мов у лісі темнім рись (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 364); Роксолана знизу дивилась на обличчя Михайликове.., на винозорі соколині очі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 442.