ВИНУВА́ТИТИ, а́чу, а́тиш, недок.; наказ, сп. винува́ть; перех. Вважати кого-небудь винним, висловлювати впевненість у чиїйсь вині, провині. — Ну, а за що ж то Загнибіда загубив свою жінку? — спитався Колісник.. — Усяко кажуть: одні його винуватять, другі її (Мирний, III, 1954, 145); Хто живий, не винувать живого! (Рильський, І, 1956, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 444.