ВИ́НЯНЬЧИТИ, чу, чиш, док., перех. Доглядаючи дитину, виростити її. Хіба моя Марина мала? Хіба в неї руки чужі, щоб вона сина не виняньчила? (Мирний, IV, 1955, 227); Ярину вона виняньчила з малих років і полюбила як рідну дитину (Панч, Гомон. Україна, 1954, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 444.