ВИПИВА́КА, и, ч. і ж., розм. Той (та), хто любить пити алкогольні напої. — Постій, хто кумом був? Як-бо його? От і не згадаю… Ото випивака! Усіх перепив… (Мирний, III, 1954, 212); Він щодня похмеляється в селі або в місті й підібрав собі для кумпанії таких же випивак (Козл., Сонце.., 1957, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 449.