ВИ́ПЛЕКАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́плекати. — І це добре, якщо колос до людей хилиться, бо нашими руками він виплеканий, з нашого труда виріс (Руд., Остання шабля, 1959, 549); Син пішов з дому — і все для неї втратило свою красу, відлетіла геть від неї роками виплекана надія (Збан., Між .. людьми, 1955, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 453.