ВИ́ПЛЮНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до випльо́вувати. Кішечка понюхала, полизала гарбуза й виплюнула (Н.-Лев., II, 1956, 298); Зірвав [Чумаченко] із верби гіллячку, пожував, виплюнув (Тют., Вир, 1964, 317); Видно виступаючі з темряви запінені кінські морди, що гризуть і гризуть вудила, намагаючись виплюнути їх (Гончар, Таврія.., 1957, 714).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 455.